0.1 C
Киев
Среда, 8 декабря, 2021

Почему давно пора заняться переработкой электронных отходов

Електронні відходи ростуть втричі швидше, ніж населення планети.Вага старих електричних та електронних девайсів, які у 2021 році відправлять на смітник, перевищить 57 млн тонн. Це більше, ніж вага Великої китайської стіни – найважчого штучного об’єкта на планеті.

Таку оцінку дала міжнародна група експертів, що займається проблемою утилізації відпрацьованого електричного та електронного обладнання (WEEE).

Згідно зі звітом Світового економічного форуму 2019 року, вартість електронного сміття на глобальному рівні становить 62,5 млрд доларів — це перевищує ВВП більшості країн. До таких відходів належать мобільні телефони, холодильники, чайники, телевізори, електронні іграшки та спортивний інвентар. Усі вони містять цінні, невідновні ресурси.

Щороку у смітті опиняється 300 тонн золота – 11% річного світового видобутку.

«У тонні мобільних телефонів золота у 100 разів більше, ніж у тонні золотої руди», - такі дані дає Рюдігер Куер, директор програми ООН у сфері стійкого розвитку.

Також у сміття відправляються сотні тонн срібла, міді та інших цінних компонентів. Але крім цінних матеріалів на звалищах опинилися ще й мільйони тонн токсичних речовин: в середньому за рік викидається 2,2 мільйона тонн матеріалів, що містять свинець, ртуть, кадмій і хром і т.д.

Згідно глобального моніторингу електронних відходів ООН Global E-Waste Monitor, у 2019 році вони склали рекордні 53,6 млн тонн – близько 7,3 кг на кожного жителя Землі (правда, у когось вийшло 23 кг, а в когось 0,1 кг). До 2030 року щорічний обсяг може зрости до 74,7 млн тонн, тобто в десять разів перевищити за вагою піраміду Хеопса.

Причина сміттєвого «цунамі» – шалений споживчий попит на різні ґаджети та іншу електроніку (побутову техніку, автомобілі, навіть дитячі іграшки). При тому, що термін їх використання досить короткий – технології швидко змінюються, а ремонт виробниками у більшості випадків не передбачається. Плановане застарівання техніки (навмисне створення товару так, щоб він через певний час став немодним чи непридатним до використання) – доведений факт.

При цьому ефективних методів вилучення цінних та рідкісних металів майже немає. Екологічно безпечна переробка викинутої електроніки – справа складна й дорога. Тому утилізується менше 20 % електронних відходів.

Источник: Getty Images

Поки що єдиним, хто серйозно взявся за цю проблему, став Європейский Союз.  З 2021 року там діє «право на ремонт» побутової техніки – виробників зобов’язали створювати продукцію таким чином, щоб її легко було ремонтувати, замінювати окремі частини, а також забезпечувати наявність запчастин протягом 10 років.

Спочатку законодавство працювало в основному щодо побутової техніки. Зараз аналогічні правила починають застосовувати і для електроніки, смартфонів, ноутбуків. Виробники цих товарів зобов’язані забезпечувати ринок запасними деталями і технічною інформацією протягом усього встановленого терміну служби товарів.

Найбільших успіхів досягла Франція. У цій країні всі виробники й імпортери техніки повинні вказувати на упаковці своїх пристроїв ще й індекс ремонтопридатності.

Також єврочиновники планують ввести нову схему, яка дозволить споживачам легше продавати або повертати старі телефони, планшети та зарядні пристрої. А ще Єврокомісія має намір переконати виробників дозволити завантаження неавторизованого програмного забезпечення, з яким смартфон або планшет буде працювати навіть після припинення офіційної підтримки. Адже з часом виробники перестають підтримувати програмне забезпечення, «мотивуючи» таким чином користувачів на покупку нової моделі. Чи вдасться це – побачимо. Але в Європі вже зараз переробляється чи безпечно утилізується майже 40% електронних відходів. Це найвищий показник у світі.

Натомість в Україні практично немає потужностей для безпечної переробки та утилізації електронних відходів (працює кілька компаній, але обсяги дуже малі). І поки що немає умов для їх появи. В більшості сіл – а там проживає майже третина українців – немає навіть централізованого збору та вивозу відходів на сертифіковані полігони. Тому стара техніка, ртутні лампи й використані батарейки разом з усім іншим сміттям просто викидаються на околиці. При цьому одна батарейка, яка точно є у кожного, отруює 16 м2 землі. В Україну, до речі, завозять щорічно орієнтовно 2,5 тисячі тонн батарейок, і дуже малий відсоток з них потрапляє потім на переробку. Збір небезпечних відходів працює в деяких містах (у Львові навіть є своя лінія з переробки ртутовмісних відходів), багато роблять волонтери та окремі компанії. Але все це точкові рішення, а треба системний підхід.

Насамперед держава повинна забезпечити ефективний збір небезпечних відходів. Потрібна широка мережа пунктів прийому небезпечних відходів та заводи з їх переробки/утилізації. Має бути система заохочень та штрафів для населення. На жаль, рівень екологічної відповідальності в країні надто низький, щоб розраховувати лише на сумління громадян. Потрібна якісна законодавча база – зараз вона зовсім неврегульована.

Прийняття рамкового закону «Про управління відходами» дозволить нарешті перейти до наступних етапів: прийняття закону «Про упаковку та відходи з упаковки», закону «Про батареї та акумулятори», «Про відходи електричного та електронного обладнання», «Про відходи видобувної промисловості». 

І звісно, держава має створити привабливі умови для інвесторів. Сама по собі переробка та утилізація електронних та інших токсичних відходів є дуже дорогою і бізнес без підтримки держави цим займатися не може.

Related Articles

Последние материалы