Гнів, торг, депресія, прийняття – як світ домовився вирішувати проблеми клімату на СОР26

26-а конференція ООН зі зміни клімату (COP26) уособила майже всі стадії прийняття кліматичного горя – загрози глобального потепління. Усі, окрім заперечення. До 2021 року скептиків, переконаних у несерйозності Паризької угоди, майже не залишилося: найбільші компанії світу вже долучилися до низьковуглецевих перегонів.

Усвідомивши серйозність виклику, і політики, і громадські діячі поклали на COP26 великі надії. І якщо по закінченню COP25, у 2019 році, від країн-учасниць майбутньої конференції очікували на презентацію довгострокових стратегій скорочення викидів, то вже на підступах до саміту-2021 амбіції виросли до «домовитися про загальні для всіх правил». Відзначилися й зовсім нездійсненні завдання: еко-організації «на старті» заявили про провал COP26 у випадку, якщо її учасники миттєво не відмовляться від фінансування нових проектів з викопного палива і не дійдуть згоди щодо глобального вуглецевого ринку. Не дивно, що початок саміту виявився напруженим, перебіг — нервовим, а підсумки — неоднозначними.

Гнів

Переддень та перші дні конференції видалися щедрими на звинувачення. Громадські діячі та ЗМІ напередодні саміту дорікали причетним до COP26 в лицемірстві, транслюючи, часом, зовсім анекдотичні історії. Найяскравіші з них — про прибуття спікерів у Глазго на 400 приватних літаках, а також закупівлю готелем, приймаючим учасників конференції, дизель-генераторів для заправки електромобілів Tesla.

Ще один привід для закидів — нестача прикладених зусиль у боротьбі зі зміною клімату. 2 листопада президент США Джо Байден заявив, що лідери Росії та Китаю – Володимир Путін і Сі Цзіньпін – припустилися помилки, не з’явившись на заході. «Тундра горить, справді горить. Вони мають серйозну кліматичну проблему, а вони мовчать, коли йдеться про те, щоб щось із цим робити», — говорив Байден, а пізніше з аналогічною претензією до КНР і Росії виступив і колишній президент США Барак Обама.

У відповідь на критику Байдена постпред КНР при ООН Чжан Цзюнь поквапився зазначити, що Китай, на відміну від Сполучених Штатів, ніколи не виходив із Паризької угоди. Російська сторона теж знайшла, що пригадати лідеру США — ліси, які горять у Каліфорнії.

Лідери громадської думки також не відставали. Грета Тунберг у своїх виступах на акціях протесту назвала COP26 «глобальним фестивалем «зеленого формалізму» і заявила, що політики «лише вдають, що серйозно ставляться до майбутнього».

Правозахисна організація Global Witness (GW) дорікнула організаторам COP26 у надмірній гостинності: «Лобістів викопного палива на COP більше, ніж загальна кількість делегатів восьми країн, які найбільше постраждали від зміни клімату за останні два десятиліття — Пуерто-Ріко, М’янми, Гаїті, Філіппін, Багамських островів, Бангладеш, Пакистану». За оцінками GW, інтереси видобувної промисловості на конференції представляли 503 делегати.

Мабуть, ці ж гріхи привернули увагу громадських діячів до роботи російського павільйону. По завершенню сесії, де виступали представники «Газпром нафти» та ВР, до зали увірвалися кілька дівчат, скандуючи написи зі своїх плакатів: «Ви брешете! Ресурси мають залишатися у землі!».

Нарешті, Greenpeace звинуватив Саудівську Аравію у спробах саботувати переговори стосовно створення комюніке конференції. «Розмивання змісту цілей щодо адаптації необхідне [Саудівській Аравії] для того, щоб вразливі країни не отримали необхідної підтримки, і, як наслідок, не змогли підписати значущу угоду наприкінці цього тижня. (…) Інші уряди мають ізолювати саудівську делегацію, якщо вони хочуть успішного саміту для всіх, а не лише для інтересантів викопного палива», — зазначила глава Greenpeace Дженніфер Морган.

Торг

Втративши інтерес до «обміну люб’язностями», учасники почали торгуватися. Найпопулярніші лоти — тимчасові межі досягнення кліматичної нейтральності, згортання видобутку вугілля та вуглеводнів, склад «зеленої» таксономії, а також фінансова підтримка менш розвинених країн.

На одному з найбільш жвавих «аукціонів» — про терміни і ступінь відмови від викопного палива — міністр енергетики Саудівської Аравії Абдель Азіз Бен Сальман закликав бути обережними, завбачливо розмірковуючи ніби не з позиції найбільшого експортера нафти, а з позиції країн, що розвиваються. Потрібно «усвідомлювати особливі обставини менш розвинених країн, які чинили опір закликам до відмови від викопного палива через економічні витрати» і «не ставити під загрозу їх сталий розвиток», запевняв міністр.

З подібною позицією виступив і генеральний секретар ОПЕК Мохаммед Баркіндо: «Наука каже нам, що вирішення проблеми парникових викидів має чимало шляхів. (…) Розповіді про те, що енергетичний перехід походить від нафти та інших паливних копалин до відновлюваних джерел енергії, вводять в оману і являються потенційно небезпечними для світу, який продовжить відчувати жагу до всіх джерел енергії».

Проти відмови від паливних копалин виступала і Росія, але в більш обережних і загальних трактуваннях. В ході ключової сесії російського павільйону міністр економічного розвитку РФ Максим Решетников наголошував на важливому значенні пошуку балансу, при якому енергоперехід не призвів би до занепаду економіки, енергодефіциту та зниження рівня життя громадян.

У той же час за визначення остаточної дати відмови від паливних копалин виступала група країн, які не належать до передовиків видобутку: Франція, Португалія, Данія, Коста-Ріка, Швеція, Ірландія та Нова Зеландія.

Занепокоєння долей вразливих до зміни клімату країн призвели до низки нових закликів щодо необхідності збільшення фінансової підтримки. У цьому напрямку спрацювали благодійні фонди сім’ї Рокфеллерів та компанії Ikea, які оголосили про створення Global Energy Alliance for People and Planet (GEAPP) – організації для збору пожертв на фінансування енергопереходу. GEAPP вже має ресурси у розмірі $10 млрд і розраховує в майбутньому залучити ще $100 млрд приватних та державних інвестицій на реалізацію проектів у сфері відновлюваної енергетики в таких країнах, як Нігерія, Ефіопія, ПАР, Демократична республіка Конго та ін.

Водночас Великобританія зобов’язалася виділити на допомогу країнам Азіатсько-Тихоокеанського регіону 290 млн фунтів стерлінгів (близько $391 млн). При цьому розвинені країни вже мають протерміновану обіцянку, дану в далекому 2009 році: щорічно виділяти вразливим державам $100 млрд — до 2020 року. Новий запланований термін виконання – 2023 рік.

Депресія

Протягом другого тижня конференції повістка затьмарилась: закралися сумніви, що плани країн-учасниць стосовно зниження викидів CO2 оптимальні, щоб утримати зростання загальносвітової температури в межах значень Паризької угоди.

Незадовго до переломного моменту приспіли результати дослідження групи Climate Action Tracker (CAT), згідно з якими загальносвітова температура до кінця століття може піднятися більш ніж на 2,4 градуси за Цельсієм. На першому тижні саміту звучали інші орієнтири: дослідження Мельбурнського університету та Міжнародного енергетичного агентства давали надію, що за умови виконання країнами всіх взятих на себе кліматичних зобов’язань зростання температури вдасться утримати на рівні 1,8-1,9 градуса. (В тому числі зобов’язань, які пролунали на першому тижні COP26, щодо скорочення викидів метану на 30% до 2030 року, припинення вирубки лісів протягом 10 років, а також – щодо відмови десятків країн та компаній від вугільної генерації до 2040 року).

Але навіть до цих значень учасники COP ставилися з побоюванням, пам’ятаючи думку вчених, що кліматичні зміни стануть незворотними, якщо температура підніметься більш ніж на 1,5 градуси.

Більше того, у разі невідповідності дій країн їхнім обіцянкам температура може зрости на 2,7 градуса, з’ясували аналітики CAT.

Так, вже «в ході п’єси» учасникам COP26 кинули новий виклик: необхідно розробити більш амбітні плани скорочення викидів парникових газів. Це при тому, що вже при “першій редакції” програми окремих країн викликали сумніви в реалістичності.

8 листопада песимізм додали реакцію на опубліковане РКЗК ООН неофіційне резюме можливих пунктів комюніке COP26. «Учасники стурбовані, оскільки зазвичай перший проект тексту відносно амбітний і слабшає протягом другого тижня, по мірі відстоювання країнами своїх інтересів. Те, що перший нарис такий слабкий, не обіцяє нічого доброго», – оцінили попередній документ у Greenpeace. Публікація першого офіційного проекту комюніке теж розчарувала «зелених».

Прем’єр-міністр Великобританії Борис Джонсон наголошував на складнощах у переговорах. Порівняння світової спільноти з Джеймсом Бондом, озвучене ним на початку конференції, змінилося тезою про «кліматичних банкрутах». “Прикро спостерігати, як країни, що шість років поплескували себе по плечу за підписання боргового зобов’язання в Парижі, повільно наближаються до дефолту”, – сказав він у ході прес-конференції 10 листопада. Також Джонсон закликав учасників COP26 виявити рішучість та подолати суперечки, щоб задовольнити потреби планети.

Перший проект комюніке (як і згодом підсумковий пакт) підтверджував мету не допустити зростання середньої температури на Землі вище за позначку 1,5 градуса і наголошував на необхідності швидкого і послідовного скорочення викидів CO2: на 45% до 2030 року і до нуля до 2050-го.

Розбіжності думок серед учасників викликали пункти про необхідність актуалізувати у термін до кінця 2022 року цілі-2030 щодо скорочення викидів парникових газів, а також про прискорення відмови від вугілля та субсидій на викопне паливо. Не було згоди між делегатами також щодо обсягів та механізмів надання фіндопомоги країнам, які найбільш уразливі до зміни клімату.

За день до завершення конференції генсек ООН Антоніу Гутерріш заявив агентству Associated Press, що переговори в Глазго не призвели до прориву в реалізації кліматичних цілей, проте надію треба зберігати до останнього моменту.

Прийняття

Підходячи до вирішального дня конференції раптом просигналізували добрі знаки.

Країни, які докоряли одна одній, почали налагоджувати діалог. Китай та США підписали декларацію про співпрацю у галузі боротьби зі зміною клімату. Заступники міністрів енергетики РФ і США — Павло Сорокін та Девід Турк — обговорили взаємодію країн щодо стабілізації світового нафтового ринку. Крім того, аж до останнього дня конференції ЗМІ смакували можливі обставини майбутньої зустрічі глав РФ та США. Для повноти картини не вистачало лише примирення еко-активістів із делегатами Саудівської Аравії.

Проте обійшлось не без повернення до торгу – переговори затягнулися на 25 годин – учасники визнали: повною мірою догодити всім сторонам угоди не вдасться. Світу представили «Кліматичний пакт Глазго», найважливіші пункти якого стали жертвою загального компромісу.

Найбільш суперечливою темою стала доля викопного палива. Запропоноване в передостанньому проекті комюніке формулювання — «поетапна відмова від неконтрольованої вугільної енергетики та неефективних субсидій на видобуток викопних енергоносіїв» — було змінено в останній момент. Під тиском Індії та Китаю «відмова» поступилася місцем «скорочення», що викликало масове розчарування і шквал критики з боку вразливих країн. З іншого боку, прийнята делегатами COP26 теза є прецедентом: перше в історії зобов’язання щодо обмеження використання вугілля, нехай і не дуже амбітне.

Жорсткістю не відрізняються і положення про фінансову допомогу країнам, що вразливі до зміни клімату. У пакті «з глибоким жалем» зазначається те, що багаті країни не виконали взяті на себе зобов’язання стосовно виділення $100 млрд на рік до 2020 року. «Наполегливо рекомендується» не лише досягти цієї мети до 2025 року, а й щорічно збільшувати обсяги фінансування.

Як повідомляє Financial Times, у питанні створення та регулювання вуглецевих ринків делегатам вдалося «закрити багато шпарин, які турбували експертів». Водночас газета зазначає, що деякі старі квоти, які «мають сумнівну екологічну цілісність», обмежений час будуть враховані в системі торгівлі викидами.

Ініціатива країн, що розвиваються, про введення обов’язкового податку на викиди СО2, доходи від якого пішли б на фінансування адаптації до кліматичних змін, теж була підтягнута до консенсусу. У підсумковому пакті зафіксовано добровільне зобов’язання країн вносити внески до відповідного фонду.

Ціна та цінність компромісу

Громадськість зустріла «Кліматичний пакт Глазго» без особливого захвату. Більшість оцінок, висловлених політиками та еко-активістами з усього світу, сягали в діапазоні від «слабкого документу» до «титанічного провалу».

Перед затвердженням результатів конференції, у відповідь на заяви незадоволених підсумками переговорів країн, голова конференції Алок Шарма сказав: «Я прошу вибачення за те, як розгорнувся цей процес, я дуже жалкую. Я розумію глибоке розчарування, але водночас нам життєво важливо захистити цей пакт».

На цих словах його голос збився, Шарма замовк. Присутні в залі – втомлені, розчаровані, стурбовані – підтримали його тривалими оплесками.