-3.5 C
Kyiv
Неділя, 4 Грудня, 2022

Як українські метали та мінерали допоможуть світовій «зеленій» трансформації

Існує 30 сировинних матеріалів, названих «критично-важливими мінералами». Рідкісні метали та критичні мінерали є фундаментом як для нової промислової революції, так і для успішної «зеленої» трансформації. Показово, що Україна має резерви 21-го з цих 30-ти мінералів,  і одним з ключових елементів для Європи на сьогодні є український титан.

На початку жовтня, напередодні міжнародної кліматичної конференції в Глазго (Glasgow Climate Change Conference), Міжнародна енергетична агенція випустила свій «флагманський» звіт з енергетики. У ньому, серед іншого, приділено увагу й критично-важливим мінералам. У звіті йдеться про те, що найголовніша проблематика роботи з критичними мінералами — це балансування світового попиту, що швидко зростає, стосовно фізичної можливості вводити нові об’єкти/проєкти в промислову експлуатацію. Відновлювані джерела енергії та нові технології вимагають дедалі більшої кількості рідкісних металів та критично-важливих мінералів. Ані колективне виробництво, ані світові ланцюжки постачання (global supply chain) просто не встигають задовольняти попит.

Тож напрошується висновок: наступний етап розвитку «зеленої» економіки буде зовсім не легким і не простим.

Чому? Тому що те саме безвуглецеве майбутнє, яке передбачає масове застосування електричних автомобілів, вітрових турбін, сонячних панелей та енергетичних сховищ, напряму залежить від наявності доступу до критично-важливих сировинних матеріалів, які є основною базою для створення та діяльності цих приладів. Це стосується виробництва напівпровідників, медичного обладнання (зокрема протезів), аерокосмічних комплектуючих та багато чого іншого. Тих самих магнітів, від виробництва яких сучасна світова промисловість і зелена енергетика дуже сильно залежать.

Більше того, видобуток та збагачення рідкісних металів є дуже великим та складним процесом. Наприклад, аби отримати 1 кілограм ванадію, потрібно переробити 8,5 тонн породи; отримання 1 кілограму галію потребує переробки аж 50 тонн породи.

Глобальна гірничодобувна промисловість за нинішніх темпів розвитку не може задовольнити зростаючу динаміку світового попиту, адже для цього потрібно удвічі збільшувати обсяги виробництва кожні 15 років. Більше того, вже очевидно, що Європа відчутно здала свої позиції у гірничому видобутку та первинній переробці. Сполучені Штати для максимізації економічного ефекту давно перейшли до освоєння останніх етапів ланцюжка створення вартості (value chain), які дають найбільшу прибутковість.

Усе це сучасні реалії.

Так, і США, і Європа, і Японія стали повністю залежні від азіатських гігантів. Інколи – від Австралії та деяких південноамериканських країн, зокрема Чилі. Втім, пальма першості по роботі з рідкісними металами та критично-важливими мінералами сьогодні належить Китаю.

Отже, ми маємо дуже цікаву ситуацію. Країни, що представляють західну цивілізацію, просунулися дуже й дуже далеко в технологічному полі, але не змогли сформувати стабільну систему поставок і надійну ресурсну базу на довгостроковий часовий горизонт (наприклад, до 2050 року).

Думаю, далі буде тільки складніше.

Мимоволі згадуються багато ключових ідей автора «Дюни» фантаста Френка Герберта про те, що гостра нестача природного ресурсу стає найголовнішим драйвером не лише військових та політичних конфліктів, а й плідним підґрунтям для глибоких соціальних, правових та релігійних змін. Адже, насправді корисні копалини та критично важливі природні ресурси – це головні, фундаментальні причини для військових конфліктів, геополітичних метаморфоз та нових етапів розвитку людської цивілізації.

Чи може Україна зайняти велику нішу у майбутній світовій системі видобутку, збагачення та постачання рідкісних металів та критично важливих мінералів? Безумовно, може! Але для цього нашій державі треба подолати три основні проблеми:

  • Відсутність ефективного довгострокового стратегічного планування;
  • Відсутність “довгих” грошей;
  • Відсутність зрозумілого й стабільного правового середовища.

Для бізнесу неабияк важливо, щоб Україна та ЄС таки здійснили кроки по розширенню  інвестиційної співпраці та знайшли можливості для фінансування стійких проєктів, які охоплюють всі стадії процесу, від видобування та вилучення елементів до їх переробки та утилізації. Все це вимагає більшої прагматичності та гнучкості з боку української держави. При цьому необхідно усвідомлювати, що інвестори приходять лише туди, де створена оптимальна структура процесів – проста, чітка, зрозуміла. І де оператор ринку може спілкуватися з державою через “єдине вікно”. Інвестори та системні гравці зайдуть на той ринок, де судова система працює прозоро, справедливо та неупереджено. Де у бізнесу, як мінімум, буде розуміння власної захищеності у правовому полі. І де інвестори матимуть додатковий захист у формі «стабілізаційного механізму». Це, скажімо, може бути фіксації рівня ренти на певний термін, або спеціальний податковий режим.

І треба розуміти, що очікувати на моментальний ефект не варто. Щоб ввести об’єкт з видобутку та збагачення рідкісних металів чи критично важливих мінералів у повну промислову експлуатацію, треба принаймні 5-7 років. Іноді й більше – все залежить від глибини залягання і характеристик гірської породи, схеми видобутку, умов фінансування, рівня кваліфікації команди інженерів та геологів, наявності необхідних технологій видобутку та переробки. А ще ж є первинні фази: Scoping study (попередні техніко-економічні дослідження по проєкту), Prefeasibility study (дослідження технічної здійсненності проєкту). І найголовніша – Feasibility study, бажано bankable, повний аналіз та підготовка техніко-економічного обґрунтування проєкту, який можна надати для розгляду інвесторам. Все це потрібно робити паралельно з геологічною розвідкою.

Тож, насправді, greenfield-проєкт, який створюється «з нуля», потребує для старту всі 7-9 років. Це – за умови сприятливого інвестиційного середовища та в нормальному, зрозумілому і стабільному правовому полі. Я знаю проєкти, яким було потрібно 10-11 років для того, щоб вийти на промисловий видобуток та збагачення.

У таких реаліях саме титанова промисловість України могла б стати центром залучення інвесторів та системних операторів у гірничодобувну промисловість. Усього дві країни в Європі, включаючи Україну, можуть похвалитися запасами ільменіту. При цьому Україна – це єдина країна в Європі із запасами рутилу та циркону. Залучаючи інвесторів та операторів з довгим фінансовим ресурсом і сучасними технологіями, можна було б створити дуже суттєвий ефект мультиплікатора для кожного вкладеного долара в Україні. Адже наша країна через географічне розташування ідеально інтегрується до європейського та світового логістичного ланцюжка. Окрім того, Україна може похвалитися унікальними можливостями з глибокої переробки та виробництва титанової губки і діоксиду титану.

Для цього треба на державному рівні не розпорошуватися на дрібниці та рухатися за тими напрямами проєктів, які можуть дати максимальний ефект у створенні доданої вартості і добробуту. Таких напрямів може бути кілька десятків. Їх треба вибирати акуратно, ретельно визначаючи пріоритети. Це системно важливі вектори, які сприяють інтеграції України на світові ринки та розвитку довгострокових відносин зі стратегічними партнерами. Українська титанова промисловість та майбутня приватизація АТ «ОГХК» і є такими потенційними векторами розвитку, які можуть дати державі нову хвилю зростання, забезпечити нам важливу роль у світовому технологічному майбутньому. Природні ресурси, як і фінанси, на жаль, вичерпні. Світова боротьба за рідкісні метали та критично-важливі мінерали лише починається. Мені б дуже хотілося, щоб Україна змогла зайняти міцні позиції, які б нам дали можливість не тільки «плисти за течією», а й бути «криголамом» у наступній фазі розвитку світової економіки!

Related Articles

Последние материалы